вівторок, 25 жовтня 2016 р.

Тема. Українські вишиванки – неначе райдужні світанки
Мета.Розширювати уявлення учнів про українські народні традиції,  обряди, спосіб життя, духовне багатство української молоді в минулому. Розвивати бажання вивчати історичне минуле свого народу, його  культуру,  працю,  звичаї.  Виховувати  в   дітей інтерес до української народної спадщини.
Матеріал до свята.Вишиті і ткані вироби: рушники, серветки, сорочки, рядна.
         Актовий зал прикрашений рушниками, виробами, вишивками. З одного боку сцени – стіл для ведучих, з іншого – дівчата в українському одязі.
        
Учитель: Раді вітати вас, шановні гості, у нашій школі! Нашу зустріч я хочу почати словами незабутнього Василя Симоненка.
Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,
Простели до сонця вишивку-маніжку,
Щоб по тій доріжці з лебедями-снами
Плавати до щастя білими човнами.

Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є грунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.
Із далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – шиття, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та “Іліаді” Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.
Зараз – особливий час. Ми звертаємося до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, тим життя наше буде радіснішим, духовно багатшим.
Сьогоднішнє наше свято називається «А над світом вишивка цвіте». Тож нехай час, проведений у спілкуванні з найдавнішим видом українського мистецтва буде приємним для всіх.

Учень: Від щирого серця до себе у гості
         Запрошуєм вас!
            З нами порадіти, дещо пригадати
             В нелегкий цей час:
             На рушничок станем,
             В хату завітаєм з вами ми разом,
             В ту хату – світлицю, що нас зустрічає
             Маминим теплом.


Вишиванка – символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у душі.

Вишиванка – дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.
Вишиванка – писанка чудова,
Звізда ясна, співи і вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.

Вишиванка – біль на п’єдесталі,
Слава, воля, єдність, віра – ми.
Журавлем курличе, кличе далі,
Стелить вирій взорами-крильми.



Учень: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Психологи радять жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

Учениця:            Вічна після барв і кольорів,
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки
Пісні ще весільної, веселої.
Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею, і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська вишивка цвіте!

Пісня «Мамина сорочка»
Учитель: Мамина пiсня, отчий дiм, дiдусева казка, бабусина вишиванка, незамулена криниця, з якої пили воду чумаки — це наша родовiдна пам’ять, нашi символи, наша iсторiя.

ДІВЧАТА ВИШИВАЛЬНИЦІ

Учениця: А знаєте, мені моя мама свій весільний рушник показувала. Він їй дістався ще від прабабусі. Коли була війна, то прабабуся всі свої найкоштовніші речі в землю закопала, серед них і свої найкращі рушники. Ось цей візерунок я з того рушника перевишила.

Учениця: А в моєї прабабусі були рушники, повишивані рожами і хмелем.

Учениця: А моя прабабуся розповідала, що коли їй виповнилося 10 років, то її мама почала для неї посох готувати – хустки купувала, намисто гарне, тканини барвисті, а на сорочки та рушники сама полотно ткала. А ще вона казала, що потрібно було надбати 40 рушників.
Учениця: Сорок? А навіщо? І що, всі вишиті?
Учениця: Ні, не всі. Були рушники вишиті і ні, білені і небілені. Небілені робили з цупких ниток для рук, обличчя, тіла. У народі їх називали «утирачі». Гостям, щоб висловити свою шану, зливали на руки воду і давали чистого утирала.
Учениця: Крім утирачів, були ж ще й стирачі – рушники для витирання столу, лавок, посуду.
Учениця: А як відбілювали рушники?
Учениця: А я знаю. Кожна господиня мала праник, яким били по вимоченому у ставку полотні, яке потім розстеляли у сонячні дні на траві. Робили це кілька разів, аж поки полотно не ставало білим. Потім прасували рубликом і качалкою.
Учениця: Це було цікаво але ж і важко.
Учитель: Вишивка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, духовних устремлінь, інтелекту мого народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, квітів стверджують, що наші предки обожнювали, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Сучасники ж черпають із душі народної криниці образи для своїх творів. А.Малишко, В.Сосюра, М.Сингаївський у своїх поезіях, що стали народними піснями, оспівують і сюжетне вирішення українського рушника (“І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю…”), і значення колориту (“Червоне-то любов, а чорне то журба…”), і відношення нащадків до рукотворних скарбів (“Рушники – то моєї матусі роки”).
Пісня «З вечора тривожного….»
Учениця:Візьму голку, клубок шовку,
Полотно біленьке,
Та й подамся у садочок,
Де сонце ясненьке.
У садочку подумаю,
Котру квітку рвати,
Щоб із неї добрий узор
Для вишивки взяти.
Красну рожу і гвоздиків
У букет нарвала,
І роботу любимую
Свою розпочала.

Учениця: Ой, вишивки мої любі,
Я вас вишиваю,
Та про красу і про фарби
Думки не лишаю.

Учениця:Де покласти слід рожеву,
А де ніжно-синю,
Щоб славила моя праця
Рідну Батьківщину,

Учениця:Щоб сміялася сорочка
Файними квітками,
Щоб пишалась Україна
Своїми майстрами.

ПІСНЯ
Учениця:  О, земле рiдна, краю мiй вишневий,
Гартований в тугих вiтрахстолiть,
На ці крилаті рушники до неба
Не раз дивились прадід мiй і дід.
Бо їм, як і менi, було б їх треба
У гожий час і в пору лихоліть.
Не можна жити без землi i неба,
Без вiри i мети не можна жить.

Учениця: Скiлькизустрiнешрушникiв, i якi вони всiгарнi! Істинно, зайдеш до оселi, а в нiй, як у вiнку, всiстiницвiтуть. Хата — це обличчя жiнки, господинi, матерi. У  хатiсвiтлiй, теплiй, завживiдкритiй для добрих людей, зберiгалися i передавалися найкращiсiмейнiтрадицiї. В  хатi виховувалися щирi, працьовитi, чеснi люди. Тепер ми живемо краще, заможнiше.

Учениця: Але чому ми так збiднiли духовно?
Чому соромимося прикрашати свої  вiконницi, вишити i повiсити на покутiпрадавнiй рушник?

Учениця: Чи ви знаєте, що рушник i здавна слугував не лише окрасою свiтлицi. На вишитi рушники приймала повитуха немовля. На щастя, на долю давала мати його, коли виряджала в дорогу сина. Всiм, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували: там земля мила, де мати народила.
«Пісня про рушник»
Учениця: У чарiвну силу рушника вiрили як у доброго чудодiя, що оберiгаєвiд усякого лиха. Спитаєте, звiдки ж то узятися такiйсилi? А сила рушника у його вiзерунках. Рушники можна читати так, як читають книги. Треба лише розумiтися на орнаментах. Як цiкаво читати рушники. Існує корiння, що сягає глибини столiть, у них закладена мудрiстьстолiть.

Учениця: На кожному рушниковi є такiсобi крайчики-кривульки. То є  знаки води. А де вода — там життя. А чотирикутники — то символи Сонця. Листя — то діти, гiлки — батько з матiр’ю, стовбур — діди, корнi — прадiди, що жили 100 чи 200 рокiв тому.

Учитель: Є орнаменти  геометричні, рослинні, зооморфні, предметні, що відображають елементи символіки стародавніх вірувань. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне:
кривулька – нитка життя, вічність сонячного руху;
зірка – символ сонця, неба, землі, повітря, вогню й води;
крапочки – небесні світила.
Наша пошукова група розповість докладніше про візерунки, які найчастіше зустрічаються на рушниках.

Учениця: Зірки, розкидані на білому полі - уявлення про структуру  Всесвіту, що є гармонійним і засіяним, щоб нести нові й нові паростки життя у далекі світи.
Учениця: Зображення рослин - це культ поклоніння природі, прагнення перенести на рушник красу.. Квіти, які ми зараз розуміємо не більше як вияв поваги і приязні, у часи давні мали ритуальну значимість.  на рушниках часто побачиш«виноград», «хміль», «дубове листя», «барвінок».

Учениця: Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на рушниках  і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої. Дуб – священне дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної енергії, розвитку, життя. Калина – дерево роду, чудодійний оберіг життєдайної сили роду.

Учениця: Калина взагалі дерево нашого українського роду. Колись у сиву давнину вона пов’язувалася  з народженням Всесвіту, Сонця  Місяця, Зорі. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові й невмирущого роду. Через це весільні рушники  тяжіють тими могутніми гронами.

Учениця: Із давніх-давен на Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви вкривається весною маками. Ніжна, трепетна квітка несе в собі незнищенну, вічну пам'ять  роду.
Учениця: Таємницю життя приховує в собі, і квітка лілії. В легендах квітка лілії допоможе розгадати  чари. Якщо пильно придивитись до узору, то ніби вимальовується силует двох птахів – знак любові. В орнаменті з лілією неодмінно є знак, що ніби нагадує хрест. Він магічний, тому й благословляє пару. Лілія є жіночим символом. Це підтверджує й давня назва квітки – крин, - що є однокореневим словом криниці.

Учениця: Також на наших рушниках рясно розквітли пишні ружі. Ружа – улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, бо нагадує вона сонце. Промовте слово ружа, знайдете в ньому староукраїнську назву крові – руда.

Учениця: Узори, що нагадують листя хмелю, полюбляла вишивати молодь. «Хміль» дуже близький до символіки винограду, бо означає розвиток, молоде буяння, любов.

Учениця: Берегиня -  дорогий нам символ. Це життєтворча Мати-природа, і жінка-мати. Народ створив її загадковою, багатоликою та могутньою незнаною квіткою, яка несе в світ і творіння, і захист, вічне оновлення і гармонію життя. І при всій своїй величності та могутності скромно зображується аби ще раз нагадати, що кожне живе створіння – часточка неподільна й нерозривна життя.
Верхня частина квітки – це світ богів, середня – людей всього сущого на землі, нижня – це коріння, основа світу.
Учениця: Особливо полюбляють вишивальниці символіку птахів. Різні птахи виспівують на рушниках. Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники, вони сумують якщо без пари.
«Соловей щебече, собі пару кличе.»
«До Петра зозулі кувать, кувать, а дівці гулять, гулять.» Цих птахів найчастіше вишивають на гілці калини. Вважається, що птахи – то символи людської душ.
Учениця: Наші   рушники вирізняються гамою кольорів, на них панує червона барва у вигляді вишитих червоними нитками смужок та дерева життя в горщику, що символізує поняття про вічність, гармонійність, життя.

Учитель: Думки i бажання нашi, коли вишиваємо, повинні бути чистими, добрими,  радiсними. Тодi й у рушнику буде чарiвна сила. А ось — дерево життя, найдавнiший орнамент українського рушника. Ця прекрасна квiтка — її верхня частина — то сфера богiв, нижче — життя людей i всього сущого на землi, а на долi — корiння — початок свiту. На рушнику i квiти калини, i дубове листя — то поєднання краси i сили. І пташиний свiт: пiвень, зозуля, голуб, сорока, соловей. Бачите, як цiкаво читати рушники.Отож пам’ятаймо, як добре мати їх в своїй оселi. І вишивати  треба з чистою думкою, свiтлою душею, з пiснею.

Учениця:   З прадавнiхвижухлихвiкiв
Бере початок рiд наш славний.
Мій пращур був із козакiв,
яких боялись шляхта й пани.
Ще від прадіда й отця
iз роду в рід жива й священна
козацька волелюбнiсть ця —
Передавати дiтям в генах.

Учениця: З роду в рід кладе життя мости,
Без корiння саду не звести,
Без стремнини човен не пливе,
Без корiння сохне все живе.

Учениця:   Новенька школа, любі дітлахи
І рушники крилаті навкруги –
Очей утіха і життя окраса!
Як лебеді, пливуть через роки
В майбутнє – невмирущі рушники.

Учениця:   Зі скринь вас діставали наші мами,
Немов послання давньої пори.
Погляньте, заузорені які
У цій оселі славній рушники.

Учениця:   Рушник – це дому давній оберіг,
Він вишитий усякими нитками.
Споконвіків родину він беріг,
Бо вишитий матусеньки руками.

Учениця:   Рушник несли, як народився син чи доня,
У візерунках і у квітах запашних,
Щоби завжди щаслива була доля
                   Й усе найкраще було лиш для них.

Учениця:   Гостей гостинно кликали до хати,
 На рушнику несучи хліб і сіль.

Учениця:Рушник до армії давала сину мати,
Сватів дівчата всі в’язали для весіль.

Учениця:


Дивлюсь я мовчки на рушник,
Що мама вишивала.
І чую – гуси зняли крик,
Зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута-м’ята.
Десь тихо бджоли загули,
Всміхнулась люба мати.
І біль із серця раптом зник,
Так тепло – тепло стало…
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала..



Учениця: Поспитайте матусю мою,
Скільки радості й смутку вмістила,
Скільки снів голубих переснила
І ночей недоспала в маю.
Поспитайте матусю мою
Яку ношу поклала на плечі,
Щоб рости  і сміятись малечі,
Наче пташці весною в гаю.
Пісня «Мама мені вишивала рушник»
Учениця: Рушники, рушники…
Тут червоне із чорним
Так магічно сплелось,
Що нагадує вічне життя.
І здається, він крилами зараз пригорне
І згадаються теплі хвилини життя.

Учениця: Рушники…
Берегинене благословення
І та нитка життя, що проходить крізь серце моє
Це червоне і чорне для мене – немов одкровення.
Це душі української вічне й німе торжество.

Пісня «З дитинства пам’ятаю рушники»
З дитинства пам’ятаю рушники
Що так любовно їх творила мама.
По-українськи хата на святки
Сіяла вишитими рушниками.
Приспів:   На полотні співали солов’ї,
І красувались кетяги калини.
Зелений хміль в’юнився по гіллі.
Зоріли в колосках волошки сині.
Неначе долю вишила свою,
Заплівши в неї промінь світанковий,
Кохання пісні, молоду зорю…
Світи мені, матусине любове!

Учениця:  Україно моя мила, Україно,
Моя рідна земле, матінка єдина.
Твої роси моє личко умивають,
Твої вітри мої коси розплітають,
Твої діти рідну землю рушниками прославляють.

Учениця:   Пломеніє, немов зоря,
Віще слово Кобзаря,
Пісня солов’їна,
Вишиванка, рушничок,
Український народний танок –
Все то – Україна.

Учениця:  Як твоє імення, мій нащадку,
Володимир, Ігор чи Богдан?
Я своїй уяві волю дам,
Вірша адресуючи на згадку.

Учениця:  Майбутні вчені й ковалі,
Сталевари, космонавти, зодчі…
Поклонімось матері-землі,
Де сліди  ще не забулись отчі.
Нам належить пронести в віках
Пісню і надію материнську,
Вишиту на білих рушниках
Долю нашу славну українську.

Ведуча:Рушник – від слова “руш”, “вирушай” – стверджуються наші прабабусі. Як малина колисочка засівала у дитячу душу лагідність та теплоту, так і той шматочок полотна, що супроводжував у далеку мандрівку, мав оберігати чадо від усякого нещастя. Птахи – то символи людських душ. Розташовували їх при корені, в середині стовбура і віття, з обох боків дерева – Дерева життя. У філософському розумінні минулого, сучасного, майбутнього. Це свідчить про міцність та незнищенність роду. Співаймо славу життєдайному Сонцю, Україні. Вишиймо рушник на радість, на здоров’я! Не забуваймо вишити узор-оберіг.

Ведучий:Скільки тепла, любові й радості в кожному хрестику, в кожному стібочку! То неоціненні скарби, то диво пречудове, що примушує завмирати серце, тішить душу, зачаровує своєю незрівнянною закодованою красою.

Учитель: І на закінчення свята послухайте легенду про мудрість українського народу.
Легенда
Було це дуже давно. Жила собі в одному селі мати. І мала вона трьох синів-красенів. На все були здібні хлопці, одне лише не вміли - вишивати, як їхня мати.
Сядуть було біля неї та й кажуть: «Ви, матусю, шийте-вишивайте та пісню співайте, а ми подивимось, як народжуються у Ваших руках квіти та птахи».
Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила: «Долю Я вам гаптую, а про себе пам'ять в рушниках залишу, тож бережіть їх». Багато рушників вишила мати за своє життя, і всі між синами розділила. А даруючи, говорила. «Сини мої, мої голуби! Пам'ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не поїхали, не пішли, а рушник у дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає,здоров'я береже».
       Померла мати, а її слова у пам'ять про неї у рушниках живими залишилися і передаються з покоління в покоління.

Ведуча:З того часу існує звичай: проводжаючи в далеку дорогу, в армію, мати дарувала дочці, синові, чоловікові - рушник, щоб він зберіг їм життя, щоб швидше вони повернулися додому, щоб дорога була щасливою. Тож нехай і вам стелиться доля рушником, чистим і гладеньким!

Ведучий:Милуйтеся й радійте! Хай і у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі - українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.

Учитель: Наш класс провів акцію«Виший солдату рушничок» . Всі рушнички ми висилаємо в АТО нашим захисникам. Хай вишиті на них узори будуть могутніми оберегами від злих куль. Хай наші хлопці повертаються здоровими з довгоочікуваною перемогою до нас якнайшвидше. Ми їх дуже чекаємо.

Нехай слова і пісні милозвучні Хай вам сміється доля журавлина,
         Для вас лунають знов і знов, Поля розлогі колосом цвітуть,
         Хай будуть в серці нерозлучні Нехай червоні ягоди калини

         Добро, надія, віра і любов! Щасливу вашу осявають путь.

1 коментар: